home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


Економіка добра й зла: чи окуповується добро?

Очевидно, що це найскладніше моральне запитання, яке ми тільки могли поставити. Уже тільки те, що ми ставимо це питання посеред розповіді про єврейську філософію, підказує, що на нього існує, мабуть, більше відповідей, аніж учасників дискурсу. Ми також натякаємо, що не в силах цієї книги дати відповідь на це запитання; якщо ж нам вдасться хоча б окреслити основні контури можливих пошуків відповіді, ця спроба не буде марною.

Із вказаного вище тексту випливає, що хороша поведінка економічно вигідна. Мораль для євреїв була найбільшою інвестицією, яку тільки вони могли зробити. Найбільше їхній економіці допоможе дотримання справедливості, нічого більше. Дотримуватися законів та жити згідно з мораллю їм багато воздасться матеріально[202]. Не забуваймо, що в євреїв не було простої відповіді на це питання. У Старому Завіті детально не описуються ані небеса, ані пекло; розплату за добро чи зло не можна було (як алібі) виразити в формі посмертної справедливої розплати (як це, зрештою, робить християнство, див. далі). Про справедливість ми говоримо в контексті життя тут, на землі, моральна розплата мала настати ще за земного життя, це не можна було відкласти на потім, на загробне життя: «Коли праведний ось надолужується на землі, то тим більше безбожний та грішний!»[203]

Схоже спостереження робить також Зомбарт:

Найстаріші форми юдаїзму не мали найменшого розуміння про життя після життя, тоді ще не знали нічого про потойбічне життя. Тому всі відплати й біди могли статися лише на цьому світі.

Якщо Бог вирішить покарати чи нагородити, то повинен це зробити ще за життя людини. Тому всі чесні отримують нагороди на цьому світі, а всі грішники на цьому світі гріхи спокутують.

«Уважно послухай слово моє, — говорить Господь, — щоб міг ти довго жити й процвітати на землі, яку тобі я, Господь Бог Твій, дав Тобі». Тому Йов починає гірко нарікати: «Чого несправедливі живуть, доживають до віку, й багатством зміцняються? Він дорогу мою оточив і я не перейду, Він поклав на стежки мої темряву!

Він стягнув з мене славу мою і вінця зняв мені з голови! Звідусіль Він ламає мене, і я йду, надію мою, як те дерево, вивернув Він...

І на мене Свій гнів запалив, і зарахував Він мене до Своїх ворогів.

Чому на мене припало це зло, адже я весь час ходжу лише його стежками?»[204]

Що ж стосується винагороди за добро, можемо знайти цікаву паралель в іншому контексті, а саме в питанні віддачі десятини:

Прокляттям ви прокляті, а Мене обманили, о люду ти ввесь! Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, промовляє Господь Саваот: чи небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір? І ради вас насварю Я все те, що жере, і воно не понищить вам земного плоду, і не заб’є винограду вам на полі, говорить Господь Саваот. І будуть всі люди вважати вас блаженними, бо будете ви любим Краєм, говорить Господь Саваот[205].

Проте не такі прості пошуки економіки добра й зла. Що тоді робити з Кантовим «моральним виміром етики», якщо етика раптом окуповується? Якщо ми робимо добро заради корисності, то питання етики стає всього лиш питанням раціональності. Іммануїл Кант, найвизначніший сучасний мислитель в галузі етики, навпаки, відповідає, що якщо ми зробимо «моральний» вчинок на основі економічного розрахунку (тобто проведемо гедоністичне розмірковування, див. нижче), очікуючи за це пізніше відплати, мораль з цього вчинку вивітрюється. На думку суворого Канта, відплата анулює етику.

Це питання, у всій своїй гостроті, фігурує ще в Торі. Пошуки «алгоритму розплати за гріх»[206], тобто пошуки правила Божої справедливості на цій землі, стали центральною темою єврейського вчення. Набожні хасиди й їхні послідовники фарисеї, яких ми знаємо переважно з Нового Завіту, вбачали свою набожність у дотриманні визначених, дуже суворих правил. Проф-етичні школи, на противагу їм, основний акцент робили на тому, що немає жодного алгоритму між добром та відплатою за нього. Хороший приклад ми знайдемо у найгарнішій — і водночас найскладнішій — книзі Старого Завіту, у книзі Йова. Роль адвоката диявола (природно) тут приписується Сатані (до речі, це єдине місце в Старому Завіті, де диявол з’являється ось так експліцитно)[207].

І сказав Господь до сатани: Чи звернув ти увагу на раба Мого Йова?

Бо немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, що Бога боїться, а від злого втікає. І відповів сатана Господеві й сказав:

Чи ж Йов дармо боїться Бога? Чи ж Ти не забезпечив його, і дім його, і все, що його? Чин його рук Ти поблагословив, а маєток його поширився по краю. Але простягни тільки руку Свою, і доторкнися до всього, що його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?[208]

Після пережитих Йовом трагедій (до речі, три з чотирьох потрясінь стосувалися його статку), які повинні були довести, що Йов не робить добро ради прибутку, за Йовом приходять його друзі. Їхня суперечка (яскравий зразок періоду розквіту єврейської поезії та філософії) більш-менш крутиться навколо того, як «друзі» намагаються переконати Йова, що він повинен був якось згрішити, і цим заслужив Божу кару. Вони не здатні уявити ситуацію, у якій би Йов, будучи невинним, страждає без причини. Втім, Йов наполягає на своєму, що покарання він не заслужив, оскільки нічим не провинився: «Знайте тоді, що Бог скривдив мене, і тенета Свої розточив надо мною!»[209].

Ця думка, на перший погляд, збігається зі згаданою вище тезою справедливої відплати. Проте Йов лишається справедливим, навіть якщо йому це невигідно:

Ось Він мене вб’є, і я надії не матиму, але перед обличчям Його про дороги свої сперечатися буду![210]

І далі:

Ось я суд спорядив, бо я справедливий, те знаю! Хто той, що буде зо мною провадити прю? Бо тепер я замовк би й помер би...

Йов живе морально не тому, що це вигідно. Він не згрішить, навіть якби його єдиною нагородою була смерть. Яку економічну вигоду він з цього може мати?

Добро outgoing, добро incoming

Проте в житті буває, що справедливі страждають, а несправедливі живуть у добрі й достатках. Тож який онтологічний статус у добра? Яка логіка? Чи корелює добро й зло, яке робимо ми, (outgoing) з добром і злом (справедливою відплатою), які з нами стаються (incoming)? З вказаного вище здається, що цей зв’язок виникає випадково. Чому тоді краще робити добро, ніж зло (outgoing), якщо кінцевий результат (incoming) — абсолютно випадковий? Окрім книги Йова, автор найбільше помічає цю властивість також у біблійній Книзі Еклезіястовій:

Є марнота, яка на землі діється, що є справедливі, що лихо спадає на них, мов за вчинок безбожних, а є безбожні, що добро спадає на них, мов за чин справедливих! Я сказав, що марнота й оце!..[211]

Це ж саме вповні й з усією гіркотою усвідомлює і псалміст:

А я, мало не послизнулися ноги мої, мало не посковзнулися стопи мої, бо лихим я завидував, бачивши спокій безбожних, бо не мають страждання до смерти своєї, і здорове їхнє тіло, на людській роботі нема їх, і разом із іншими людьми не зазнають вони ударів[212].

Чому ж тоді робити добро? Адже часто наділом багатьох біблійних персонажів були страждання. Відповідь може звучати лише одна: для самого добра. Сила добра в тому, що воно може бути винагородою саме по собі. Добро знаходить свою відплату, яка може, але не повинна набувати матеріального втілення, втім, про мораль у справжньому значенні слова не можна говорити в економічному вимірі продуктивності та розрахунків. Завданням кожного єврея було робити добро, без огляду на те, чи це окупиться, чи ні. Якщо добро нам повертається, то це радше бонус[213], а не причина творити добро. Добро й відплата не корелюють між собою.

У Старому Завіті ця думка набуває нового значення. Ми вже отримали своє добро (incoming). Тому ми повинні робити добро (outgoing) з вдячності за добро (incoming), яке нам було дано в минулому[214].

Ще одна невелика заувага до моралі та аскези. Як ми побачимо трохи згодом, зокрема в контексті вчення стоїків і епікурейців, важливу роль в економіці добра й зла відіграє питання, чи може людина насолоджуватися земним життям. Тобто чи є в неї право очікувати максималізації зиску? Чи може вона претендувати на матеріальну чи емоційну винагороду за зроблене добро? Іммануїл Кант дотримувався думки, що якщо за добро (outgoing) нам відплатять добром (incoming), тоді ми не зробили нічого похвального чи морального, оскільки підвищення нашої корисності (без різниці — з розрахунку чи заплановано) заперечує моральність нашого вчинку.

Євреї пропонують цікавий компроміс між ученнями стоїків та епікурейців. Ми ще говоритимемо про них детальніше, тому поки що лише коротко: стоїкам було заборонено шукати вигоди для себе чи корисності, вони не могли орієнтуватися чи розраховувати на неї. Вони повинні були просто жити відповідно до правил (найслабшим місцем цієї школи було пояснити, звідки ці екзогенно дані правила беруться і чи вони універсальні) та лишатися байдужими до результатів своїх учинків.

Епікурейці ж діяли з ціллю максимізувати корисність та не зважали на правила (правила ендогенно розвивалися відповідно до того, що збільшувало корисність — це один з основних тріумфів епікурейської школи); їм не потрібні були екзогенно дані норми, вони стверджували, що зможуть «вирахувати» їх для кожної даної ситуації зі самої ситуації).

Єврейська віра пропонує компромісний варіант:

Тішся, юначе, своїм молодецтвом, а серце твоє нехай буде веселе за днів молодощів твоїх! І ходи ти дорогами серця свого й видінням очей своїх, але знай, що за все це впровадить тебе Бог до суду![215]

Іншими словами, існують чіткі (екзогенно) встановлені правила, яких потрібно дотримуватися, які не можна порушувати. Проте в межах цих кордонів можна й навіть потрібно покращувати свою корисність. Якщо говорити термінами сучасної мейнстрімної економіки, індивіду радять провести оптимізацію корисності, яка лімітується бюджетними обмеженнями. Іде заклик до обмеженої оптимізації. Існує також певний симбіоз між легітимністю пошуків власної вигоди (тобто насолоджування життям) та дотриманням правил, які не обговорюються та які не є предметом оптимізації. Релігія Старого Завіту не сприймалася як аскетична віра, що забороняє земні радощі. Навпаки, людині було дано цей світ чи, якщо хочете, життя, щоб вона черпала з нього корисність. Проте здобування вигоди для себе не може шкодити екзогенно встановленим правилам. «Завдання юдаїзму — тренувати та виховувати безмежне бажання багатства так, що ринкова активність та споживання діяли в межах Богом встановленої моралі»[216].

Пізніше християнство знову повернулося до більш аскетичного погляду[217] на пошуки корисності, тобто насолоджування життям. Серед багатьох інших хорошим прикладом може стати притча про Лазаря:

Один чоловік був багатий, і зодягався в порфіру й віссон, і щоденно розкішно бенкетував. Був і вбогий один, на ім’я йому Лазар, що лежав у воріт його, струпами вкритий, і бажав годуватися крихтами, що зо столу багатого падали; пси ж приходили й рани лизали йому... Та ось сталось, що вбогий умер, і на Авраамове лоно віднесли його Анголи.

Умер же й багатий, і його поховали. І, терплячи муки в аду, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його. І він закричав та сказав: Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Лазаря, нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум’ї цім!.. Авраам же промовив: Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само лихе; тепер він тут тішиться, а ти мучишся.[218]

Іншими словами, тут ніби говориться: багатий чудово прожив життя на землі, а тому він страждатиме після смерті, і навпаки, бідний буде благословенний на небі, тому що не дочекався добра на землі. Врешті-решт ми так і не знаходимо жодних згадок про моральність багатія Лазаря (ми лише екстраполюємо її з історії, втім, сама історія не вважає цей параметр важливим). Єдина відмінність між ними полягає в тому, що багатій насолоджувався високим рівнем достатку ще на землі, тоді як Лазар страждав.

До відносин між добром, яке ми робимо, і добром, яке отримуємо, ми ще повернемося в окремому розділі в другій частині книги, де різні погляди на етику та мораль помістимо на символічні вісі добра та зла.

Любити закон

Євреї мусили не лише дотримуватися завіту (влучніше було б вжити слово договір), а й любити його, тому що він хороший. Відносини зі завітом мали бути відносинами не обов’язку[219], а вдячності, любові. Євреї повинні були робити добро (outgoing), тому що з ними добро (incoming) вже сталося.

І сказав був до мене Господь: Устань, іди в похід перед народом. І ввійдуть вони, і посядуть той Край, що Я присягнув був їхнім батькам дати їм. А тепер, Ізраїлю, чого жадає від тебе Господь, Бог твій? Тільки того, щоб боятися Господа, Бога твого, ходити всіма Його дорогами, і любити Його, і служити Господеві, Богу твоєму, усім серцем своїм і всією душею своєю, виконувати заповіді Господа та постанови Його, що я наказую тобі сьогодні, щоб було тобі добре. Тож належить Господеві, Богу твоєму, небо, і небо небес, земля й усе, що на ній.

Тільки батьків твоїх уподобав Господь, щоб любити їх, і вибрав вас, їхнє насіння по них, зо всіх народів, як бачиш цього дня. І ви обріжете крайню плоть свого серця, а шиї своєї не зробите більше твердою, бо Господь, Бог ваш Він Бог богів і Пан панів, Бог великий, сильний, та страшний, що не подивиться на обличчя, і підкупу не візьме. Він чинить суд сироті та вдові, і любить приходька, щоб дати йому хліба й одежу. І будете ви любити приходька, бо приходьками були ви самі в єгипетськім краї. Господа, Бога свого, будеш любити, Йому будеш служити, і до Нього будеш горнутись, а Йменням Його будеш присягати. Він хвала твоя, і Він Бог твій, що з тобою зробив був великі та страшні діла, які бачили очі твої. Сімдесятьма душами зійшли були твої батьки до Єгипту, а тепер, щодо численности, Господь, Бог твій, зробив тебе, як зорі на небі![220]

Це повна протилежність сучасної правової системи, у якій природно не фігурує навіть натяк на любов чи вдячність. Проте Господь очікує повної інтерналізації заповідей та їхнього виконання саме з любові, а не обов’язку. У жодному разі це не могло відбуватися на основі настільки поширеного в сучасній економіці cost-benefit аналізу, аналізу зисків і витрат, який визначає, де окупиться порушення закону, а де ні (розраховується на основі вірогідності бути впійманим та розмірі штрафу vis-`a-vis[221] потенційного прибутку). Наведімо кілька прикладів:

І покладете ви ці слова Мої на свої серця та на свої душі, і прив’яжете їх на знака на руці своїй, і вони будуть пов’язкою між вашими очима[222].

І псалміст більше говорить про любов до закону, ніж про його рабське виконання: «Як я кохаю Закона Твого, цілий день він розмова моя!.. Тому я люблю Твої заповіді більш від золота й щирого золота»[223]. Чи в іншому місці: «Блажен муж, що... в Законі Господнім його насолода, і про Закон Його вдень та вночі він роздумує!»[224]. Цей мотив багато разів повторюється в Старому Завіті, а принцип робити добро (outgoing) на основі апріорі отриманого добра (incoming) перейняв і Новий Завіт. Спокутування загалом ґрунтується на апріорному принципі, усі наші вчинки виходять із попереднього добра. Зомбарт теж звертає увагу на любов і повагу у ставленні євреїв до Закону:

Найвлучніше це описав Йосип [Флавій]: «Запитайте першого єврея, якого зустрінете, про його закони, і він вам їх перерахує, мовби з рукава сипав, краще, ніж власне ім’я. Пояснення цьому криється в науці, яку проходить кожна єврейська дитина, а також те, що важливу частину їхнього богослужіння становлять читання та тлумачення уривків зі Святого Письма. За рік Тора прочитується від початку до кінця. До того ж основний обов’язок кожного єврея — вчити Тору. “І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш.” (Повторення Закону 6:5)... Талмуд для єврея становив найбільше багатство, це було дихання його життя; сама його душа»[225].

Наведена вище цитата гарно ілюструє, що закони й правила відіграють центральну роль у єврейській релігії. Проте їх абсолютне сприйняття є типовим лиш для правил і законів, що вказуються в Торі — законі, визначеному Богом[226].

Наступна відмінність теж дуже показова: єгиптяни повинні були любити своїх правителів[227], тоді як євреї — Господа і його завіт. Закони, дані Богом, — обов’язкові для єврея, а Бог — абсолютне джерело всіх цінностей, тому має існувати шлях, як подолати закони людські. У сусідніх культурах домінував божественний (і майже всесильний) статус правителя, тоді як у євреїв приму грав закон[228]. Людські закони, якщо вони конфліктують з обов’язками, які встановив Бог, підпадають під особисту відповідальність, і єврей не може просто так доєднатися до більшості, навіть якщо це дозволено законом. Етика, концепт добра, у цій культурі має вищість над усіма іншими місцевими законами, правилами й звичками. «Не будеш з більшістю, щоб чинити зло. І не будеш висловлюватися про позов, прихиляючись до більшости, щоб перегнути правду»[229].


Моральний економічний цикл та економічні пророцтва | Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи | Свобода номадів та зв’язаність міст



Loading...