на главную   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


2

Вона боязко вирушила крізь діру, ухиляючись від гострих країв рваного бетону, і опинилася на якомусь полі з травою по коліна і всохлими соняхами. Ранкове світло змушувало Джінет мружитись. Під ступнями похрускувала підмерзла зелень, а від холодного повітря шкіра під тканиною її уніформи взялася сиротами.

Потужне відчуття свіжості і сонячного світла пробудило Джінет цілком. Її тіло, виснажене травмою і стресом, і відсутністю сну, неначе десь ділося, як облущена стара шкіра. Джінет почувалась оновленою.

Лис прудко пустився крізь траву, ведучи її повз східний бік в’язниці до шосе 31. Щоб не відстати, Джінет довелося йти швидко, хоча її очі все ще пристосовувалися до різкого денного світла. Вона метнула погляд на в’язницю: голі пагони ожини душили стіни; якась іржава кучугура з бульдозера й автодому, також поплетена ожиною, привалилася до передніх дверей; розкішні жмуття жовтої трави проросли з тріщин і провалів на парковці; викинутими на берег суднами на асфальті осіли інші іржаві машини. Джінет подивилася в протилежному напрямку. Паркани лежали на землі — вона помітила серед бур’янів блиск поваленої сітки. Хоча Джінет не могла вирішити, «як» чи «чому», вона вмент второпала, «що». Це був той самий Дулінгський виправний заклад, але світ тут забіг на багато років уперед.

Її провідник піднявся з рівчака, що йшов край шосе 31, перебіг потріскану дорогу, що вже зникала, і увійшов до блакитно-зеленого високорослого лісу по інший її бік. Лис потюпав угору, його помаранчевий хвіст підстрибував, спалахуючи в сутіні.

Тримаючи на оці проблиски хвоста, Джінет кинулась бігом через дорогу. Одна її кросівка послизнулась на сирій купинці, і, щоб не впасти, Джінет довелося вхопитися за гілку. Свіжість тутешнього повітря — живиця і пріюче листя, і сира земля — обпалювала її горло, сягаючи аж у груди. Вона опинилася не в тюрмі, і їй навернулася згадка про картку в грі «Монополія», в яку вона грала дівчинкою: «Виходь із в’язниці на волю!» Дивовижна нова реальність виокремлювала цей квадрат лісу з самого часу, роблячи його островом — недосяжним для промислових очисників, правил, брязкання ключів, хропіння й пердіння співкамерниць, плачу співкамерниць, сексу співкамерниць, гримливого замкнення дверей камер — де вона була єдиною правителькою: Королева Джінет, довічна. Це так солодко, навіть солодше, ніж вона собі фантазувала — бути вільною.

Аж раптом.

— Боббі, — шепнула вона сама собі.

Це було те ім’я, яке вона мусила пам’ятати, мусила нести з собою, щоб не піддатися спокусі залишитися тут.


предыдущая глава | Сплячі красуні | cледующая глава